Дорогі друзі, шановні колегі японського Будо, маю нагоду представити Вам інформацію люб'язно передану мені Ричардом Кімом, президентом Бото Ку-Кай та президентом федерації Карате США, 10. Даном Кобуджітсу та Майстром Тай-Чі. Завдяки сприянню мого Вчителя Хідетаки Нішиями, я отримав можливість особисто спілкуватися з Майстром Кімом починаючи з 1994 року. На моє прохання він написав для українських атлетів Традиційного Карате "Кратку історію розвитку японського Карате". Знаходячись в Японії з 1920 року, Майстер Кім мав змогу особисто бачити поступове розповсюдження Окінавського "Те" на теренах центральної Японії.
З повагою,
президент ФТКУ,
Володимир Савченко
"Загально визнано, що Дарума (Бодхид-харма), основоположник Дзен-будизма, вчив методу єднання розума та тіла завдяки бойовим мистецтвам понад 1400 років тому. Ця система відома як Сьорін-дзі Кемпо. З роками стилі Кемпо вбирали в себе сотні систем, котрі кваліфікуються як Неі-чіа (внутрішні) та Веі-чіа (зовнішні). Ці варіації Кемпо також були розділені ще й географічно. На півночі перевагу мала традиція техніка ніг, яка сприяла бою з далеко стоячим супротивником, а на півдні перевага віддавлась удосконалюванню техніки рук.
Писменні істочники минулого свідчать, що на Окінаві всі різновиди бою мали одну назву — "Те". На розвиток бойових мистецтв стародавньої батьківщини сучастного Карате сильний вплив мали кітайські військові, які продовж багатьх років знаходились на Окінаві для збору податі, починаючи з 1372 року аж до 1866 року. В різні часи в ці делегації входили майстри Кусанку (Кунг Хсианг Конг), викладавший Куміте-Дзюцу в 1756 році і створивший Ката Канку (в сучастному карате ми маємо Канку-Даі та Канку-Шо) та Саппуісі Вансу (Ван Джі), обучавший Кемпо в місті Томарі в 1683 році.
Великий внесок в розповсюдження кітайського Кемпо також вносили монахи, які входили в склад військових делегацій. В 1392 році група китайських майстрів Кемпо і монахів южного Шаоліня оселилась в місті Куме, центрального острова Окінава. Письмові джерела фіксують посилання на 36 сімей. Приблизно в цей самий час утворилась колонія окінавців в провінції Фукієн (Південний Кітай). Майстерність окінавців в виконанні техніки Кемпо була настільки якісна, що вони десятиріччями викладали кітайське Кемпо в південних провінціях Кітая і високо шанувалися населенням. В місті Фуджоу по цей час збереглось кладовище на якому захаронені окінавські майстри, мешкавші та викладавші бойові мистецтва в Кітаі.
До 1429 року Окінава була розподілена на три провінції: Хоку-сан, Тю-дзан та Нан-дзан. Правитель Се Хасі добився великого успіху в об'еднанні провінцій, що дозволило створити столицю Окінави в місті Сюрі. Його послідовник, Со Сін, в 1477 році заборонив всьому чоловічому населенню Окінави носити будь яку зброю, з ціллю збереження миру між трьома кланами.
Але це тільки посилило позиції майбутнього Карате і спорідненний з ним особливий вид бойового мистецтва Кобудо. Але цей нав'язаний мир мав також і зворотній біг. В 1606 році три тисячі самураїв клана Сімадзу напали і окупували Окінаву без особливих зусиль. З цього часу Окінава потрапила під протекторат Японської імперії. Поїздки до Кітая були заборонені і бойови мистецтва були вимушені розвиватися підпильно. Треніровки проводилися тільки по ночам, тому що за заняття бойовими містецтвами окінавцям загрожувала смертна кара. Таким чином, окінавське Карате формувалось як техніка боя на грані життя та смерті. Таємність, необхідна для тренувань, інтенсивний супротив сприяли подальшому розвитку трьох шкіл карате: Сюрі-те, Томарі-те, Наха-те, відповідно до назв міст. Незважаючи на успіхі зроблені такими майстрами як Миягі та Чатан, окінавське Карате всеж таки залишається зовнішним стилем в зв'яку з тим, що неподалік знаходиться провінція Фукієн (Південний Кітай).
Нижче наведена генеологія може розглядатися як схема, що показує коріння основних напрямків сучастного карате — Шіто-Рю, Шотокан-Рю та Годзьо-Рю і майстрів які мали важливіший вплив на формування технік цих шкіл".
