В кінці п'ятдесятих років, інтерес в усьому світі до карате спонукав багато країн запросити інструкторів з Японії. Але, кількість японських інструкторів була обмежена, завдяки чого багато регіонів світу розробили свою власну форму "нового карате".

У масовій свідомості оригінальне карате Японії стало відомо як "Традиційне Карате", в той час як більш пізні види та школи карате, розвиток яких мав місце в різних частинах світу, став відомий як "нове карате".

Традиційне Карате, як мистецтво самооборони, розроблялось в Японії на протязі багатьох років. Його технічна база грунтується на Oкінавському то-де, яка, в свою чергу базується на китайськом бойовом мистецтві чонфа, однієї з форм самозахисту без зброї. Основу філософії Традиційного Карате складає японське Будо, яке є загальним для багатьох японських бойових мистецтв.

З точки зору техніки Традиційне Карате складається з:

— техніки Тодоме-ваза (заключний удар), коли один удар повністю відключає нападаючого суперника з використанням Зукі, Учі, Ате (удари рукою) або Кері (удари ногою);

— техніка захисту, за допомогою якої можна уникнути атаки супротивника, використовуючи Уке (блок) або Таі-собакі (зміщення тіла з лінії атаки);

— допоміжної техніки, такої як виведення з рівноваги;

— ментальних та фізичних принципів, які є необхідними для правельного виконання техніки.

Традиційний Карате не тільки прагне до розвитку всієї особистості, а й благотворно впливає на стан розуму і емоцій, надаючи повний баланс і стабільні емоції. Кінцева мета навчання в Традиційному Карате є не тільки в досягненні досконалості в мистецтві бою, а й в загальному розвитку людського характеру, де бойові дії вже не потрібні. Така висока технічна ефективність робить Традиційне Карате великим мистецтвом.

Програма сучастних змагань в Традиційному Карате складається з категорій і вікових груп без вагових категорій:

По характеру проведення змагання розподіляються на:

1. особисте;
2. командні;
3. особисто-командні.